Восени то було моє перше знайомство зі стилем драм енд бейс, моя подруга і колега захоплювалася тою музикою, а коли я запитала, що воно таке, почала танцювати, себто стрибати прямо на вулиці. У той момент ця музика мене зацікавила, і коли мені запропонували піти на їх сейшн, я погодилася. До цього встигла побувати у нічному клубі лише 2 рази, і то було на звичайних танцювальних вечірках. Слід також зазначити, напевно, що той мій похід на сейшн був після нічної зміни і прогулянки по місту, більше за все мені хотілося спати.



Отже, перші враження – купка підлітків-неформалів, хто під чим, важко визначити, через те, що напої у клубі досить дорогі, моя подруга, яка доти казала, що не вживала алкоголь, запропонувала чимось розігрітися до початку вечора. Ми пішли за таким звичним для алкоголіків-початківців бірміксом. По дорозі зустріли малолітніх друзів моєї подруги – хлопців від 14 до 18, вона мені розповідала, хто є хто за прізвиськами і хто що вже встиг викурити чи випити. Далі ми нарешті зайшли до клубу і почалося велике дійство, майже весь вечір я споглядала дивно одягнених людей, що стрибали, чи то пак степили у ритмі драму. Серед них у своєму звичайному светрі я певніше за все виглядала скоріше сільською вчителькою, аніж прихильницею цього стилю музики. Серед тих, хто там був, панував ніби дух єднання, але здавалося, що нічого крім драму тих людей не цікавить. Зранку свято дійшло кінця, а для них то справжнє свято, бо проходить лише раз на місяць, і ми пішли додому, до одного зі школярів – друзів моєї подружки. Справжнього драмера, який не зміг нас нічим пригостити, окрім занадто солодкого чаю і собачого корму – іншої їжі в нього не знайшлось. Було весело, але ж не від музики.
Через місяць на драм зібралася моя сестра – прихильниця цього стилю, знову та сама історія – вечір на дивані і зранку собача їжа, при цьому моя сестра продовжувала скачувати треки і слухати їх вдома. З часом мій молодший брат, який слухав шансон і реп, теж підсів на драм, коли я нещодавно запитала його, чим йому так подобається ця музика, він відповів, що "просто подобається". Але то було нещодавно. а до того був рік дружби. Дружби з людиною, яка обожнює драм. Коли ми десь на вулиці зустрічали знайомих подруги – а більшість з них ходить на драм і носить скейтери -, то всі розмови були однотипні: ти ідеш на наступний драм,а чому на минулому не був і все – більш ніяких проблем у людей нема…А коли у травні був сейшн на одному з покинутих заводів, то деякі драмери взагалі звільнялися у кризу з роботи, щоб туди втрапити – так сильно вони обожнюють драм.



Здається, це мала б бути історія про музику,а вийшла про…Про загублену дружбу…Або загублені душі людей, що слухають драм. Кожному своє, і я не маю нічого проти реггі та хіп-хопу, але здається те, що виникло на межі цих двох течій, лише зводить людські смаки і відносини нанівець, не знищує, але знецінює…

Марія Семашкіна