Коли мене питають про мої музичні уподобання, я зазвичай не знаю, що мені відповісти, бо я слухаю все, навіть не залежно від настрою. До цього всього належить і стиль музики, який хтось називає шансоном, а для когось це "блатняк". Навряд чи сучасні борці за українську мову встигли якось по-українськи охрестити цю музику.
Так от, я теж її слухаю, і кожного разу,коли люди про це чують, мало хто мені вірить, бо я вивчилась в одній з кращих шкіл свого міста і закінчила педагогічний університет. Крім того, я вирізняюся здоровим мисленням і здоровим способом життя, що також нібито суперечить моїм музичним уподобанням. Але...
Якщо звернутися до вікіпедії , то шансон - то пісні , викликані революційними настроями у Франції 17-18 століть, пісні, що були відповіддю вуличних митців на події у державі і житті суспільства. Якщо провести примітивну паралель, то хіба не є відповіддю на життя нашого суспільства музична творчість російських, а тепер і українських шансоньє ? На одному з молодіжних форумів написано: "хіба ми живемо в 90-ті , щоб слухати цю тюремну романтику?" А хіба наше життя зараз, сьогодні , у 2009 році менш проблемне?
Я з порядної сімї , але то не заважає мені слухати подібну музику. Один з найкращих днів мого життя - 14 лютого цього року,я вперше за все життя змогла відвідати концерт Сергія Трофімова, якого теж можна кожного дня почути на радіо "Шансон", але для мене то байдуже. Я навіть не знаю, чи є в нього пісні про якусь там тюремну печаль, бо для мене він перш за все поет, потім музикант. Його вірші та і голос зачарували мене на тому концерті , від того я ніяким чином не могла би зрадити своїм ідеалам і завести собі друзів на Троєщині .



Отже, чи є сенс засуджувати когось за його музичні вподобання? Кожному своє, як було написано на воротах у раю. Я теж не розумію людей, що ходять по нічних клубах, хоча з точки зору здорового глузду, я є виключенням з правилу, бо то було і є модним серед моїх ровесників. Те ж саме зі мною, я є виключенням з правилу. Що я за філолог, чого я вчитиму дітей... але ж я матиму програму і мої вподобання, то мій скелет у шафі, моя слабкість та й моя втіха теж,бо.
Теж на якомусь форумі написано: шансон у його російському варіанті - музика для людей, які не бояться дивитися правді у вічі та кого не цікавить думка натовпу. Хіба то не правда? Чому ми у нашому суспільстві заперечуємо те, що люди, що вчинили злочин, в них теж є доля,вони проживають своє життя? Чому ми відкидаємо можливість того, що наші діти навчаться не лише поганому від тої музики, хоча, може, і не у музиці справа,а у вихованні?
Якщо не брати слова, знову ж таки, окремих пісень, то музика багатьох досить спокійна та гармонійна, вона заспокоює нерви, врешті -решт піти "не тим" шляхом можна і від хорошого життя, а в музиці тільки гармонія є. Як ото було в одній російській пісні: якщо хтось знаходить гармонію у долях людей зі складною ситуацією, чому б ні ...



Я слухаю ту музику, бо глибокі тексти у піснях про кохання, Батьківщину, родину,але чесно кажучи, пісні про так званих зеків мені не менш цікаві, виникає бажання дізнатись, що змушує людей робити ті чи інші антисоціальні вчинки. Я боюся дітей, хворих на ДЦП, чому природа принесла в їх родини таке горе,за що, але мені цікаві маргінали - там або погане виховання, або сила, яка бореться з собою, зі своєю інакшістю. Може тому всі ці люди різного віку слухають, все ж назвемо його так - шансон, через свою інакшість, бажання втілювати свої цілі у життя,але реалістично, зважаючи на всіх і все довкола, знаючи про всі негаразди життя і не боячись їх?

власкор muzspilnota.org.ua
Марія Семашкіна