Двадцять п’ять гривень за дорогу заплатили, а тут тобі ні пива попити, і косяки волонтери ледь не з рота видирають (наступного року і я обов’язково пострижуся у волонтери). Ну гаразд, подивимось, що організатори запропонували натомість, і що ви, можливо, пропустили.
По-перше, творці ТК знають куди направити молоду незаалькоговану енергію: експлуатація дармової робочої сили – традиція ТК. А новаторством в цій сфері став такий собі живий елемент ленд-арт об’єкту (і ще Деміена Хьорста з його коровами називають негуманним!):
Зате годують на Трипіллі добре. А головне – тільки найсвіжішим!
Ну а ще, звичайно, шопінг. Кераміка, одяг, прикраси, сувеніри від народних майстрів – розгулятись було де.
І, нарешті, можна було зайнятись розгляданням дівчат. Якщо минулого року стояла спека, і дівчата кидали свої милі вишиванки на березі Дніпра, то цьогоріч вони (себто вишиванки) прозорішали і липли до мокрих від короткочасних дощів тіл (фото-ілюстрація не пройшла цензуру). Що, не помітили? Мабуть, були на майстер-класах,- плетіння із соломи, бразильські танці, фаєршоу,- або слухали сучукрпоезію. До речі, більшість зірок укрліту (не тикатимемо пальцями) в основному проігнорували запрошення на ТК, тож літературна сцена вітала здебільшого тільки молодняк, серед них, наприклад, угрупування «ДієСлово». Та все це ви бачили і без нас. А от цей вечірній танцювальний майстер-клас ви, може, пропустили!
Непоміченим для багатьох лишився і цей витвір мистецтва, що був сховався серед наметового містечка.
Що ще ви могли не бачити? Ну, скажімо, розгублені обличчя дівчаток з «Наголос На голос», які мали співати на малій сцені, але ні апаратури, ні глядачів там не виявилось, або Тараса Малковича, який прозрів, побачивши, що з невідомих причин його перформанс перенесли майже на добу. Але то деталі. Основне ж бо є очевидним: на концертах відривались, вдень занять було купа, атмосфера цілком позитивна, всі хочуть ще. Фестиваль вдався. Але якщо йдеться про «Трипільське коло» як сукупність кількох фестивалів, то хочеться ще більшого: музики, мистецтва, території, глядача. Організатори ставили перед собою багато цілей, принаймні одна з них вдалася точно: фестиваль таки довів, що гарно повисіти можна і без водки. Хоча і ця теорема місцями була успішно спростована.

Фотозвіт:

















Наташа і Альоша