В Україні про реггі говорять мало, а можливо, і зовсім не говорять. Можливо, через те, що цього напрямку музики в країні просто нема? Видаляю усі попередньо написані рядки і стверджую, що реггі в Україні є! І гадаю, що харківський гурт «Jah Pre» зі мною погодиться : ) Якщо не весь, то хоча б його представник Павло.

Про «Jah Pre»

Павло: Ще до мого приходу в гурт була написана пісня, яка так і називалася: «Джа Пре», що у переводі з французької – "молитва Богу". Згодом було вирішено назвати так команду, хоча ми не граємо чисте реггі, більше суміші. З приходом саксофоніста Жені з’явилися джазові мотиви, але ми все це компонуємо в єдине русло. Тому люди, які запрошують нас грати, часто в афішах пишуть "фанк/реггі гурт "Jah Pre", тобто чистого реггі нема. Чистого реггі з часів Боба Марлі, скажімо так, нема.
Якщо вдаватись в історію гурту, то напевно, саме ця назва найкраща з усіх раніше запропонованих.

З чим пов'язаний християнський підтекст назви гурту?

Павло: Так чи інакше, віра завжди повинна бути. Необов’язково релігійна віра. Я, наприклад, людина взагалі не хрещена, у мене своє відношення до віри. Взагалі, поняття «джа» трактують по-різному, як на мене, то джа - це стан, це той настрій, який ти можеш передати комусь. Буває, підходиш до засмученої людини і кажеш: «Чувак, усі твої проблеми – це не проблеми, просто вір у себе і все»



Звідки настрій береться? Вживаєте наркотичні речовини?

Павло: З наркотиками суворе табу. Взагалі растаманська культура виключає вживання гашишу, марихуани; те, що робиться сьогодні, – нав’язані ярлики, шаблон. От якщо у нього дреди, він ходить у різнокольоровому одязі – він наркоман, курить травку. А насправді все не так, можу сказати, що курять всі, навіть депутати. Я особисто не курю і людей, які це роблять, скажемо так, не відмовляю, а застерігаю. Взагалі ніхто з нашого гурту не вживає, навіть є табу щодо алкоголю. Чому так? Пре не від наркотиків, пре від твого внутрішнього стану, коли ти можеш «піймати свою хвилю», хвилю гарного настрою. Зараз у гурті 5 чоловік, які знають чого вони хочуть від музики. Ми завжди підтримуємо один одного в будь-яких життєвих ситуаціях. З приходом Жені у нас з’явилась традиція: він завжди в кінці каже: «Хлопці, дякую вам за репетицію», і приємно стає від того, що ти комусь робиш добре і отримуєш від цього кайф.

У багатьох музика реггі асоціюється або з Бобом Марлі, або з растаманами. З чим асоціюється вона у Вас?

Павло: Боб Марлі вивів реггі на рівень, от знаєш, кажуть: «Це попса і то попса, а це реггі». Раніше такого не було. Для мене реггі – це музика гарного настрою. Я грав деякий час панкуху, років 10 тому, грав просто бріт-поп, в реггі я знайшов себе. Це музика просто цікава. Ця музика проста. Джим часто каже: «Забудь про все, грай те, що відчуваєш». І от гурт "5’nizza" (Андрюха, привіт!), от скажи, що в них оригінального? Два хлопці під акустику співають свої пісні, це з одної сторони, а з іншої – ці слова і емоції переживаєш разом з ними. Зараз вони по-різну, але слухаючи Сана – він живе у пісні, слухаєш Бабкіна –він живе у пісні. Цього часто не вистачає у нашій сучасній культурі. Є гарна оболонка, але людина, яка грає музику, не переживає її.



Як давно існує гурт і чого вдалося добитись за цей час?

Павло: 30 вересня гурту буде 5 років. За цей час ми знайшли себе, знайшли ту жилку, завдяки якій живемо і отримуємо гарний настрій. Об’їздили практично всю Україну від Заходу і до Сходу, постійно граємо у Харкові. Зараз працюємо над новим матеріалом, над новою програмою.

Ви граєте музику сонячну, літню. Що робите зимою?

Павло: А те, що і літом (сміється). Даруємо людям настрій. Чому музика сонячна, яскрава, я не знаю. Так кажуть ті, хто її слухає. Я не можу оцінювати суб’єктивно те, що я роблю.

Був хтось з учасників гурту на Ямайці? Що зробив би найперше, якби була можливість там побувати?

Павло: Не можу сказати за інших учасників, але я хотів би туди потрапити просто для власного розвитку. На піщаному пляжі витягнув би ноги, дивився в небо і просто радів життю.



В текстах присутній стьоб і українська тематика. Ви патріоти?

Павло: Так. Ми патріоти своєї Батьківщини, не країни. Чому так? Тому що країна яка, ти сама знаєш, про це не варто казати, про це вдосталь кажуть по телевізору. Мені особисто подобається українська мова, я не можу нею розмовляти тому, що мене батьки виховали російською. Тим паче, я люблю цю землю. Я не люблю свою владу, не люблю той балаган, який відбувається зараз в «прямому ефірі». Мені подобаються люди, які живуть тут, я безмежно закоханий у Західну Україну.
В текстах не тільки стьобу багато, вистачає і фразеологізмів, бо без цього ніяк. Бути серйозним - це не серйозно. А що стосується української мови, то вона найкраща. І це визнаний факт.

Кажуть, що тексти легше писати на тій мові, якою думаєш. Чи важко писати тексти українською?

Павло: Тексти пише Джим, наш вокаліст, я особисто цю людину дуже поважаю. Я можу сказати: «Джим, я тебе люблю!». У нього купа текстів українською, російською мовами, і виходить дуже добре. Йому якраз по приколу думати українською, я б так не зміг.

Як сприймають вашу музику українці?

Павло: Мені не соромно сказати, що жодна людина не йшла з концерту з поганим настроєм. Мені самому дивно. Бо музикою займаюсь не перший рік. Критику я люблю.

Чи грали Ви за межами України?

Павло: Поки ще ні. Плануємо поїхати в Москву, в Санкт-Петербург. Щоб розкрутитись на Україні, і це факт, спочатку треба, щоб тебе впізнавали в Росії. Більша частина гуртів, які сьогодні відомі у нас, прокладали собі шлях через Росію. От пізнали тебе у Москві, ти повернувся у Київ - і ти відомий.



Чи будете переписувати тексти під Росію?

Павло: Ні. Є тексти українською, є російською. Переписувати тексти російською нема сенсу, вони тоді сприйматись будуть зовсім по-іншому. Юрій Шевчук якось сказав, що російська мова - для російського року. І він мав рацію.

власкор muzspilnota.org.ua
Таня Злива